ЗОРЕПАДОМ ЛЕТЯТЬ РОКИ
Зустріч з однокласниками повертає нас у ті незабутні роки юності, спогади, які так дбайливо бережемо у пам’яті. І скільки б років не минало, мить зустрічі завжди щемлива і хвилююча. Останньої суботи лютого в Замулинцях святковий настрій відчувався аж ген за межами села. Бо щороку цього дня сюди з’їжджаються з усіх-усюд випускники, мов ластів’ята до рідного гнізда: на довгождану зустріч через 5, 10, 15, 20, 25, 30, 40, 45, 50, 55 років.
Вдивляються в обличчя, бояться не впізнати одне одного, але пам’ять і бажання сильніші від років. Щира радість в очах, сльози зворушення від зустрічі з людьми, яких давно не бачили. Гуляють коридорами, ідуть до свого класу, сідають за парти. Сльози, посмішки, квіти, здивування, обійми, поцілунки – усе зливається у єдиний святковий гамір.
– Цьогоріч зібралось дуже багато випускників, – усміхається директор опорного закладу «Замулинецький ліцей», депутат районної ради Світлана Юзюк. – Торік ще зустрічали гостей у статусі навчально-виховного комплексу, а нині ми вже перший на Коломийщині опорний заклад освіти. Крім назви, змінилось дуже багато: спеціалізовані кабінети, сучасне обладнання, оновлені їдальня, подвір’я, маємо свою спортивну, музичну школу – колись наші школярі про таке могли лиш мріяти. Наш заклад має три філії-початкові школи, гімназії у Семаківцях, Перерові, Матеївцях, два дошкільні підрозділи. Загалом маємо 540 здобувачів освіти. Ми приготували для наших гостей найкращі здобутки нинішніх учнів: цікаві танцювальні композиції, вокальні номери та багато іншого. Приємно, що для багатьох односельців це свято сімейне. Скажімо, сьогодні тут мій син, який закінчив нашу школу десять років тому, моя сестра, яка прийшла на 30-ліття випуску, і моя мама – серед найстарших випускників. Я теж 32 роки тому переступила поріг цієї школи, яка вже стала рідною…
40 років відпрацювала вчителем молодших класів у цій школі, яку закінчила 55 років тому, і Марія Василевич. Каже, це найтепліше свято, усі чекають побачення з рідною школою увесь рік. Це дуже важливо: побачитися з друзями, зустрітися з юністю, адже роки летять зорепадом – із їхнього випуску вже майже половина у засвітах… І хоч сивина вже посріблила скроні, у кожного в словах – виваженість і поміркованість, за плечима – чималий життєвий досвід, підростають онуки. Кожен із випускників досягнув у житті певних успіхів, годинами може розповідати про особисті досягнення. Марія Іванівна згадує, що вони колись не мали таких умов, їхній клас навчався у костьолі, з обладнання була тільки шкільна дошка і крейда. Зворушливо розповідає про свою вчительку математики Ганну Гуменюк, якій уже 90 років… Відколи село у складі Матеївецької об’єднаної громади, відбулось дуже багато позитивних змін, і не тільки у школі. У цьому величезна заслуга голови громади Петра Книшука, який робить усе, аби їхня громада була найкращою в Україні. Особливий пріоритет для керівника громади – діти, тому в освіту вкладається чимало…
Лунає шкільний дзвінок. Випускники шикуються по класах, їх запрошують до святкової зали на зустріч із незабутнім дитинством та юністю. Тримаючись за руки, ідуть найстарші. Усмішки, хвилювання, оплески. Їх вітають нинішні школярі, які ще мають час насолодитися найкращими в житті роками. Кожен залишить надовго в своїй душі теплий спогад про таку чудову зустріч. І нехай приходять у гості до школи всі однокласники та вчителі. Хай на заваді не стануть ні далека відстань, ні примхи погоди. Головне: бажання зустрітись із незабутнім дитинством та юністю, бо по-справжньому це можна зробити тільки зі своїми однокласниками.
