Національно-визвольний рух середини 20 ст. в селі Дебеславцях
Після невдалої спроби вибороти Самостійну Державу в часи Української Революції 1917-21 рр. в Дебеславцях запанувало мирне життя. З ініціативи та під орудою місцевого пароха Онуфрія Вергуна, що служив тут з 1900 по 1937 р., збудовано Народний Дім. При ньому діяла читальня Товариства «Просвіти», заснованого о. Вергуном, та драмгурток і хор. Місцевому священнику допомагали провадити просвітницьку працю колишні коломийські гімназисти – недавні вояки УГА та січові стрільці: Степан Томенко – підхорунжий УГА, Павло Томенко – сільський війт, Петро Семенчук, Іван Бейсюк – дяк, Микола Трутяк та інші. В 30-их роках в Дебеславцях вже діяло підпілля ОУН. 1939 року після проголошення Карпатської України на її захист вирушили добровольці, члени ОУН: Григорій Петрук – «Шкварків», Йосип Ткач – «Карий» та Павло Амброзяк – «Юрко». Не дійшли вони до Закарпаття, бо були арештовані польською поліцією.
28 липня 1941 року, в день святого Володимира, на пошанування Акту 30 червня про відновлення Української Самостійної Держави в Дебеславцях відбулися урочисті заходи. Переповнена людьми церква. Службу Божу і молебень «Про Перемогу над ворогами» відслужили греко-католицькі священики о. Сулятицький (із Заболотова), о. Гоянюк (с. Залуч) і місцевий парох о. Бабинюк. Після цього врочисто прибраним селом святочна процесія вирушила до місць, визначених для посвячення та благословення. Першим було посвячення Народного Дому. Привітання до громади виголосив член ОУН Дмитро Петрук (1920 р.н., псевдо «Корінь»). Молодий хор під орудою члена ОУН Федора Степановича Томенка (1921 р.н.) виконав «Ще не вмерла…» Дальше похід, який з портретом Тараса Шевченка очолили січовий стрілець Микола Жупанський (1893 р.н.) та член ОУН Іван Рудковський (1916 р.н., «Юзів»), рушив на куток Липники. Там серед колосистого збіжжя і великої кількості прапорів з приготовленим пам’ятним хрестом чекала група націоналістів під проводом Миколи Трутяка. Дальше молебень до святого Володимира і освячення пам’ятного хреста та місця під могилу полеглим героям та мученикам більшовицьких тюрем. Промова о. Гоянюка, і похід вирушив на куток Дуброва, щоб освятити новий хрест біля хреста, встановленого в 1848 році на честь скасування панщини (зараз недалеко від цих місць капличка Преображення Господнього).
Потім процесія повернулася до центру села, де були освячені шкільні приміщення, а завершилося святкування біля церкви панахидою на могилі отця Онуфрія Вергуна.
Цю подію описала коломийська газета «Воля Покуття» число 14-15 за 1941 рік.
В 1941-43 рр. в Дебеславцях панувало національно-патріотичне піднесення. Проводилися вишколи молоді. Два хорові колективи доносили до людей українську пісню, актори-аматори ставили комедійні та драматичні вистави.
В 1942 році в Дебеславцях на Липниках відбувся фестин, на який прибула молодь з Трійці, Заболотова, Корнича, Тростянки, Залуча, Пилипів, Трача. Маршові та руханкові вправи дівчат та хлопців в національних одностроях справили велике враження на глядачів. Очевидці й до сьогодні згадують це величне свято.
Разом з тим ОУН проводила підпільну працю, готуючи своїх членів до збройної боротьби. В Дебеславцях було три станиці, які очолювали Михайло Гарматюк, псевдо «Крук», Василь Жолобайло, «Гайовий» та Богдан Мироняк, «Грицишин». Панувала глибока конспірація. Все членство було поділене на трійки. Кожен член організації міг знати лише двох людей.
До 1941 р. до Степана Томенка, на той час волосного старости, начальника Матієвецької ґміни, за завданням Проводу прибув колишній полковник радянської армії, а перед тим підполковник армії УНР Клименко, псевдо «Клим». Із Томенком вони були знайомі, коли спільно воювали за Україну в 1917-21 рр. Замешкав Клименко в Степана Цвіка, що був ординарцем-джурою в підхорунжого Томенка. В просторій стодолі Цвіка проходили таємні зібрання, де вивчалась історія України, поточна політична ситуація в світі, а також ази підпільної праці. Ще Клименко навчав військової справи юнацтво ОУН. Заняття проводились в лісі та в урочищі «На Полінках». Пізніше Клименко очолив сотню УПА – «Клима».
12 січня 1944 року чисельний загін польської кримінальної поліції, що служила німцям, вдерся до хати солтиса с. Дебеславці Михайла Томенка, що перебував на той час в Коломиї на нараді разом з братом Степаном. На очах у матері без суду і слідства було розстріляно старшого сина Степана (1922 р.н.), члена ОУН, студента Львівської політехніки. Також були вбиті молодші Микола (1925 р.н.) та Іван (1927 р.н.), що, побачивши смерть брата, намагалися втекти. Також тоді була вбита поляками стара глуха бабуся Марічка, що прийшла до солтиса у справах.
В цей же день був арештований Федір Стефурак та переданий німецькому гестапо. З особливою теплотою та повагою згадували про нього всі, хто його знав, і пам’ятають його досі. Хто він і чим заслужив авторитет, визнання та пошану серед односельців на протязі відміряного тернистою долею такого незначного – всього 23-річного – земного життєвого шляху? Народився Федір в 1921 році в селянській родині Дмитра (по сільському Штефурікового). Був найстаршим і мав братів Юру, Івана, Василя, Богдана та сестер Марію, Анну, Штефку та Наталку. Після сільської школи закінчив Коломийську гімназію. Маючи непересічні здібності та винятковий талант до навчання, вступає до Львівської політехніки. Після арештів у Львові німцями чільних оунівських провідників Федора залучають до праці у Крайовому Проводі ОУН. Про це Федір, знаючи, що йому живим не вирватись з лабетів гестапо, розповів Григорієві Гуменюку, 16-річному коломийському гімназисту, що був арештований поляками тоді ж в домі Стефураків. На початку 90-х, уродженець Дебеславець Григорій Гуменюк став першим директором відновленої Коломийської гімназії. В січні 1944 року його визволив з-під арешту Степан Томенко, а Федора Стефурака розстріляли в лютому. Понівечене тортурами тіло сина батько забрав на початку квітня, впізнавши по вишиванці. Похований Федір на сільському цвинтарі. Через трохи більше як за місяць пішов на фронт до лав радянської армії Іван Стефурак (1925 р.н.), а Юру арештувало НКВД і на допитах замордувало в Станіславі. Нові окупанти навіть не дозволили батькам забрати тіло сина і поховати за християнським звичаєм. Не витерпіло серце 54-річного батька Дмитра і він помер в кінці листопада. А в грудні арештували 49-річну його дружину і з маленькими дітьми відправили до Архангельської області.
На початку літа 1944 року в Дебеславцях в урочищі «На верьхах» сотня «Клима» прийняла бій з переважаючою кількісно силою московських карателів. Бій тривав увесь день. Ворог поніс значні втрати, а повстанці відійшли на Косівщину. В тому бою загинули Василь Томенко (1910 р.н.), член ОУН, псевдо «Жук», та Юрій Сем’юк (1915 р.н.), член ОУН, «Яструб». Невдовзі були заарештовані станичний, член ОУН, Михайло Гарматюк, псевдо «Крук», та Павло Амброзяк (1919 р.н.), член ОУН, псевда «Юрко» та «Свистун». Обидва розстріляні за участь в бою «На верьхах».
З особливою повагою та шаною згадують в Дебеславцях Андрія Сем’юка (1923 р.н.), псевдо «Орлик». Це був член районного Проводу ОУН, авторитетний серед однолітків і старших, активний учасник «Просвіти», грамотний, начитаний юнак.Він відзначався мужністю, винахідливістю, гострим розумом. Одного разу, перебуваючи у хаті в Лазах, помітив на подвір’ї чисельну групу енкаведистів на чолі з самим Березньовим. «Зрада», – майнуло в голові. Через лічені хвилини захекані, з добірною московською лайкою на устах, озброєні до зубів чужинці влетіли до хати… і здивовано побачили двох стареньких бабусь, одна з яких заквапилася додому. Кількасекундне оціпеніння, і «бабуся», минувши сіни, опинилась надворі. Той, що був в охороні на вулиці, хотів зупинити стареньку, але миттєво отримав межи очі жменю попелу, який про всяк випадок мав в кишені Андрій. Від несподіванки та пекучого болю в очах вартовий незчувся, як безстрашний та кмітливий «Орлик» блискавично вихопив з його рук автомат і зник у гущавині.
До початку 1950-х років діяло на Запрутті осердя національно-визвольного руху, очолюване дебеславським героєм. За одними свідченнями Андрій Сем’юк загинув в селі Трач Косівського району. За іншими – в с. Трійця Снятинського району. Ще є версія, що, змінивши прізвище, проживав «Орлик» у Верховинському районі і троє людей буцімто бачили його. Любили Андрія земляки, тому й творили легенду. Загинув він з двома побратимами в бою з енкаведистами в с. Трійця, в лузі біля річки Прут. Стверджують, що народна пісня: «Ой там у лузі при долині
Червоні ружі не цвіли.
Ой там три друзі по-геройськи
Життя за волю віддали…» –
присвячена Андрію Сем’юку. Він був уже третім сином Миколи Сем’юка, що загинули в той буремний час. В бою «На верьхах» впав згадуваний вже Юрій. В 1946 році за відмову співпрацювати з «стрибками» вбито Степана (1919 р.н.). Він був призваний до лав радянської армії в 1940 році, пройшов всю війну, а вдома був застрелений місцевими московськими прихвостнями. Також була засуджена їхня сестра Марія (1927 р.н.), зв’язкова ОУН, псевдо «Чорна». Після звільнення проживала в Богородчанському районі як Волочій Марія Миколаївна.
В 1938 році парохію церкви Св. Миколая в Дебеславцях очолив о. Василь Бабинюк. Народився він 1897 р. в с. Раківчик на Коломийщині. Після закінчення Коломийської гімназії добровільно став Українським Січовим Стрільцем. Воював з московитами. Ймовірно був серед стрільців 6-ї Січової дивізії, де сотником служив Іван Ремболович. Пізніше підполковник армії УНР, герой Другого Зимового походу, що особливо відзначився в бою під Базаром. Там і подружилися обоє, наділені даром великої, безкорисливої та нездоланної любові до України. Тому в 1939 р. після смерті дружини Іван Ремболович привозить своїх синів – 13-річного Богдана та 6-річного Марка – в Дебеславці до свого друга отця Бабинюка, час від часу відвідуючи їх. Пізніше Богдан, як і батько Іван, воювали в дивізії «Галичина». Богдан загинув, а батька в 1950 році заарештували і засудили до розстрілу в Івано-Франківську, де зараз одна з вулиць названа на честь Ремболовича. Марка засудили і відправили до Сибіру. Подальша його доля невідома.
В 1946 р. в Народному Домі в Дебеславцях московські окупанти проводили збори. В переповненому залі в першому ряду сидів о. Бабинюк. На сцені розсілася президія. Праворуч від них – синьо-жовтий прапор. Один з чужинців зі злості крикнув: «Убєрітє ету тряпку!» Запанувала мертва тиша. Першим відреагував священик Василь: «Це українська святиня, на відміну від вашого червоного, омитого кров’ю мільйонів невинно-убієнних». Забрав український прапор і покинув збори. Невдовзі був заарештований і засуджений на 10 років концтаборів. Після ув’язнення о. Бабинюк повертається в Дебеславці, але через провокацію голови сільради отримує ще 2 роки тюрми. Після цього він проживав у Раківчику, куди їхали вдячні дебеславчани провідувати свого пароха. А помер Василь Бабинюк в 1965 р. в м. Івано-Франківську.
Після того як агентом МГБ став колишній референт СБ Коломийського окружного проводу ОУН Роман Тучак («Кіров») та ще й очолив легендований органами держбезпеки СРСР окружний провід ОУН. Цей зрадник радить, консультує та навчає гебістів як боротися з українським підпіллям, кого терміново вбити, а кого залишити, кого заарештувати, а кого ще ні. Він вчить як посіяти розбрат в середовищі повстанців для того, щоб вони нищили сам себе.
В цей час в Дебеславцях теж відбуваються небезпечні речі. Одні гинуть, інших арештовують, а родини їхні вивозять до Сибіру. Очевидці кажуть, що передні фіри нещасних, яких везли до Коломийського вокзалу були серед Залуча, а задні ще не всі виїхали з Дебеславець.
Найбільше національно свідомих та заможних мешкало на Липниках, кутку, що був найближче до лісу. Тому окупаційна влада прийняла рішення виселити всіх з Липник. Завадила цьому донька Якима Томенка, членкиня КПЗУ Олена Сенюк. Тоді й було прийнято рішення зробити Липники окремим населеним пунктом. З кутка села Дебеславці зробили селище Липники.
Список убитих та репресованих:
1.Федір Стефурак, Дмитра (1921 – 1944 рр.) – член Крайового Проводу ОУН, розстріляний німецьким гестапо.
2.Андрій Сем’юк, Миколи, «Орлик» (1923 – 1951 рр.) – член районного Проводу ОУН, вбитий московськими карателями.
3. Степан Томенко, Михайла (1922 – 1944 рр.) – член ОУН, вбитий польською кримінальною поліцією.
4. Микола Томенко, Михайла (1925 – 1944 рр.) – член юнацької ОУН, вбитий польською кримінальною поліцією.
5.Іван Томенко, Михайла (1927 – 1944 рр.) – вбитий польською кримінальною поліцією.
6.Василь Томенко, Івана(1910 – 1944 рр.) – член ОУН, «Жук», загинув в бою «На верьхах».
7.Юрій Сем’юк, Миколи (1910 – 1944 рр.) – член ОУН, «Яструб», загинув в бою «На верьхах».
8. Павло Амброзяк, Василя (1919 – 1944 рр.) – член ОУН, «Юрко», «Свистун», розстріляний московськими карателями.
9. Михайло Гарматюк, Юрія (1918 – 1944 рр.) – член ОУН, «Крук», розстріляний московськими карателями.
10. Учасники бою в урочищі «На верьхах»:
- Йосип Амброзяк, Федора (1903 р.н.) – стрілець сотні «Клима», «Буревій», засуджений на 15 років;
- Федір Дячук, Юрія (1915 р.н.) – член ОУН,«Кавка», засуджений на 10 років;
- Василь Бейсюк, Івана (1919 р.н.) – член ОУН,засуджений на 10 років;
- Василь Жолобайло, Андрія (1924-1946) – член ОУН,загинув;
- Дмитро Жолобайло, Андрія (1921 р.н.) – член ОУН,«Зелений», загинув;
- Федір Іваничук, Михайла (1923 р.н.) – стрілець сотні «Клима»,«Баранчик», засуджений на 7 років;
- Степан Колісник, Дем’яна (1921 р.н.) – член ОУН,«Рак», засуджений на 10 років;
- Богдан Мироняк, Григорія (1916 р.н.) – член ОУН,засуджений на 10 років;
- Дмитро Петрук, Василя (1920 р.н.) – член ОУН,вояк УПА, «Корінь», засуджений на 20 років;
- Іван Рудковський, Йосипа (1916-1944) – член ОУН,«Юзів», закатований під час слідства;
- Дмитро Сапович, Василя (1920-1944) – член ОУН,«Граб», закатований під час слідства;
- Іван Слободян, Юрія (1922 р.н.) – вояк сотні «Клима»,«Сумний», засуджений на 15 років каторги;
- Юрій Стефурак, Василя (1924 р.н.) – член ОУН,«Танасишин», засуджений на 10 років;
- Йосип Ткач, Івана (1920-1944) – член ОУН,«Карий», загинув в бою в селі Пилипи;
- Іван Томенко, Миколи (1901-1945) – член ОУН,«Яструб», засуджений на 20 років, загинув в ув’язненні;
- Федір Томенко, Дмитра (1924 р.н.) – член ОУН,«Боярин», вояк УПА, засуджений на 20 років каторги;
- Федір Томенко, Степана (1921 р.н.) – член ОУН,вояк УПА, кур’єр Надрайонного Проводу ОУН, засуджений на 20 років;
- Андрій Стефурак(1923 р.н.) – член ОУН,«Нуцик».
Зв’язкові ОУН-УПА:
1.Марія Рожик (Ткач), (1923-1945) – кур’єр ОУН «Кара», загинула від рук «стрибків»;
2.Ганна Мироняк, Никифора (1925 р.н.) – членкиня ОУН «Орличка», наречена Андрія Сем’юка, засуджена на 10 років, загинула в концтаборі;
3.Марія Колісник, Юрія (1910 р.н.) – членкиня ОУН «Іскра», засуджена на 10 років;
4.Марія Киф’як, Федора (1926 р.н.) – членкиня ОУН «Гайова», засуджена на 7 років;
5.Ганна Жупанська (Покидко),Івана (1925-2012) – кур’єр ОУН «Галка», засуджена на 10 років концтаборів Мордовії та Кенгіру;
6.Марія Сем’юк, Миколи (1927 р.н.) – зв’язкова ОУН «Чорна», засуджена на 10 років;
7.Ганна Жупанська, Василя (1926 р.н.) – засуджена на 10 років;
8.Ганна Сапович, Кирила (1924 р.н.) – засуджена на 10 років;
9.Марія Мироняк, Василя (1925 р.н.) – «Семенцева», засуджена на 10 років;
10.Штефка Амброзяк (Бейсюк),Василя (1926-2006) – засуджена на 10 років;
11.Марія Дем’янюк, Василя – дружина Юрія Сем’юка, що загинув в бою «На верьхах», засуджена на 10 років. Після звільнення одружена з Василем Лисецьким, вояком УПА, проживали в с. Борщів Снятинського р-ну;
12.Марія Томенко, Дмитра (1922 р.н.) – дружина Михайла Гарматюка, засуджена на 10 років;
13.Параска Мироняк, Никифора (1927 р.н.) – засуджена на 10 років;
14.Емілія Павлюк, Антона (1924 р.н.) – засуджена на 10 років;
15.Володимир Дем’янюк (1905 р.н.) – «Владзьо Малярський», засуджений на 10 років за антирадянську агітацію;
16.Федір Сапович (1901 р.н.) – «Фішка», заарештований на 10 років, бо переховував вояків УПА;
17. Антон Павлюк (1892-1954) – вчитель,заарештований на 10 років за антирадянську пропаганду;
18.Степан Томенко, Федора (1893 р.н.) – заарештований на 10 років за те, що був волосним старостою Матієвецької ґміни;
19.Юрій Сем’юк, Ілька (1928 р.н.) – вояк УПА «Косарик», заарештований на 10 років. Учасник Норильського повстання 1953 р. Там став членом ОУН та отримав ще 10 років каторги.
20.Василь Яремійчук (1929-2007) – член ОУН «Дяршин», розвідник УПА. Засуджений на 10 років;
21.Василь Олійник, Омеляна (1909 р.н.) – воював у складі польської армії проти німців, потім у лавах радянської армії брав Берлін. Після повернення з війни був завербований місцевими «стрибками» і при нагоді здав склад зброї повстанцям «Орлика», за що отримав 25 років концтаборів;
22.Григорій Петрук, Василя (1917-1943) – член ОУН «Шкварків», загинув в німецькому концтаборі;
23. Богдан Ремболович (1925 р.н.) – дивізія «Галичина», ймовірно загинув в бою під Бродами.
Залишилися живими станом на березень 2018 року зв’язкові ОУН-УПА:
1. Стефка Томенко, Ярослава (1926 р.н.) – членкиня ОУН «Голубка», засуджена в 1947 р. на 10 років. Проживає в Коломиї;
2. Марія Шукайлюк, Миколи (1928 р.н.) – «Зірка», засуджена в 1946 р. на 10 років. Проживає в Коломиї;
3. Минуся Кавецька, Володимира (1930 р.н.) – «Вивірка», засуджена в 1946 р. на 10 років. Проживає в Самборі на Львівщині.
Мешканцем Дебеславець був уродженець Чернятина Городенківського району Іван Козарук (1919-2006 рр.). Захисник Карпатської України, член ОУН, вояк сотні «Скуби». Був заарештований та етапований в Сибір. Звідти втік, змінивши прізвище на Козар, працював директором школи в Богородчанському районі. Виконував завдання з передислокації вояків УПА за Захід. В 1960-х роках працював вчителем в Дебеславцях, був активним членом НРУ та КУНу.
Тут перелічені ті, хто віддав життя або був репресований московськими окупантами. А ще були десятки насильно виселених та етапованих товарними вагонами в далекі холодні Сибіри. Це були найкращі сини і дочки рідної землі. В Дебеславці повернулися лише Юрій Сем’юк, Василь Олійник з дружиною Оленою та Ганна Жупанська з чоловіком Володимиром Покидком (1920-1974), уродженцем Сокальщини, що на Львівщині, членом ОУН з 1938 р., вояком УПА псевдо «Пташка», що був осуджений на 15 років каторги. В 1939 році доля звела Володимира в польському концтаборі Береза Картузька з дебеславським комуністом Миколою Семенчуком. Той відмовився голодувати проти утисків польського табірного режиму. Через 20 років після цього Покидко замешкав в Дебеславцях. І не опускав нагоди покепкувати з місцевих членів КПЗУ через поведінку їхнього лідера в Березі Картузькій. А також за те, що в час війни вони пасли вівці на Кавказі та в Середній Азії, а після війни наводили жах на беззбройних односельців, заганяючи їх до колгоспу.
На пошанування героїчного чину своїх односельців в Дебеславцях, на Замковій Горі на Пам’ятному Хресті на честь встановлення синьо-жовтого прапора в 1967 р., в меморіальній таблиці у формі Володимирового тризуба викарбувано імена всіх героїв національно-визвольного руху 40-50-х років минулого століття. Дебеславські оунівці-бандерівці стали жертвою польських, німецьких та московських окупантів,підтвердивши факт, що українські націоналісти з-під стягу Бандери не служили жодному окупантові і жертвували найдорожчим для утвердження Української Самостійної Соборної Держави.
З нагоди 70-ліття створення УПА на Замковій Горі зведено капличку Покрови Пресвятої Богородиці і освячено її 14 жовтня 2014 року на честь всіх захисників України.
А ще в час німецької окупації родини українських націоналістів в Дебеславцях переховували місцевих євреїв, ризикуючи власним життям. Спасали, як могли, дівчину-єврейку Лейку, дочку Дяршина Довгого. А знаний стоматолог Дуцьо, що жив в середмісті Коломиї, до кінця днів своїх був вдячний мешканцям Дебеславець, що допомагали йому та його рідним в часи воєнного лихоліття.
Добре, щоб про ці прояви людяності знали прийдешні покоління. Щоб на славних сторінках історичної минувшини вчилися творити добро та будувати в себе вдома – в рідному селі, в місті, в краї – суспільні відносини, реформувати життя так, щоб якнайшвидше досягнути найвищих стандартів демократії у всьому.
Володимир Покидко
с. Дебеславці
Хор с.Дебеславці 1938-1939рр (керівник Григорій Петрук)
